Різниця між сталевою пластиною RINA D620 і RINA D690

RINA D620 — це над{1}}високо{2}}морська сталь, сертифікована італійським класифікаційним товариством RINA (Registro Italiano Navale) для суднобудування та морського застосування. Клас «D» означає, що він пройшов випробування на удар при -20 градусах з мінімальною енергією удару 41 Дж (поздовжній) для товщини менше 150 мм. Він має мінімальну межу текучості 620 МПа та міцність на розрив від 720 до 890 МПа з мінімальним подовженням 15%. Хімічний склад суворо контролюється з вмістом вуглецю менше або дорівнює 0,20% і марганцю менше або дорівнює 1,70%, із мікролегуючими елементами, такими як Nb, V, Ti, Cr, Ni та Mo для покращених властивостей. Цей сорт потребує вдосконаленої обробки та зазвичай поставляється в умовах загартування та відпустки (QT) або TMCP. Він розроблений для найвимогливіших структурних компонентів у суднобудуванні, над-глибоководних морських платформах, судах арктичного-класу та установках FPSO, які потребують максимального співвідношення міцності-до ваги.

RINA D690 — це над-високо{2}}морська сталева пластина, також сертифікована RINA, з ударною в’язкістю, випробуваною при -20 градусах (і також доступна при -60 градусах). «690» позначає мінімальну межу текучості 690 МПа та міцність на розрив від 770 до 940 МПа з мінімальним подовженням 14%. Вимоги до енергії удару становлять мінімум 46 Дж (поперечний) і 69 Дж (поздовжній) при -20 градусах. Хімічний склад містить вуглець менше або дорівнює 0,21%, марганець менше або дорівнює 1,70%, а також мікролегуючі елементи, такі як Nb, V, Ti, Cr, Ni і Mo для покращених властивостей. Цей сорт потребує вдосконаленої обробки та зазвичай поставляється в умовах загартування та відпустки (QT) або TMCP. Він розроблений для найвимогливіших конструкційних компонентів у суднобудуванні, над-глибоководних морських платформах, судах арктичного-класу та опорах самопідйомної бурової установки, які потребують максимального співвідношення міцності та ваги.

І RINA D620, і RINA D690 є-сертифікованими RINA над-високо{4}}морськими сталями з чудовою низько{5}}температурною в’язкістю, випробуваною при -20 градусах, що забезпечує надійну роботу в суворих морських умовах. Основна відмінність між ними полягає в рівні міцності: D620 забезпечує мінімальну межу текучості 620 МПа з міцністю на розрив 720-890 МПа, що підходить для структурних компонентів із критичними навантаженнями, які вимагають високого співвідношення міцності-до ваги, тоді як D690 забезпечує значно вищу мінімальну межу текучості 690 МПа з межею міцності на розрив, що досягає 770-940 МПа, що забезпечує приблизно на 11% більшу міцність для найскладніших несучих застосувань, що вимагають максимального зменшення ваги. Обидва сорти мають суворо контрольований хімічний склад із вмістом вуглецю менше або дорівнює 0,20-0,21% і зберігають хорошу зварюваність для критично важливих морських умов, хоча D690 зазвичай потребує складнішого сплаву та вдосконаленої обробки, як-от QT або TMCP, для досягнення чудових механічних властивостей. Вибір між ними залежить від того, чи вимагає проект високої міцності D620 чи покращеної продуктивності D690 для більш екстремальних структурних вимог.

Хімічний склад надвисокої міцності RINA D620 при відпуску та гарту

Хімічний склад надвисокої міцності RINA D690 при відпуску та гарту

Особлива висока міцність RINA D620 при гартуванні та загартуванні

Особлива висока міцність RINA D690 при гартуванні та загартуванні

Примітка: енергія удару при товщині менше 150 мм; поздовжня мінімальна енергія удару